Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Ти що робиш?

— Тобто?

— Ти залишаєшся чи як?

* Я... — Вона аж зіщулилася, неначе від болю. — Так... так, Роне, я залишаюся, ми ж

казали, що підемо з Гаррі, казали, що допоможемо...

* Мені все ясно. Ти вибрала його.

* Ні, Роне... прошу тебе... вернися, вернися!

Їй заступило дорогу власне ж закляття "щит". Поки вона його розчакловувала, Рон уже

вилетів кудись у ніч. Гаррі стояв непорушно й мовчки, прислухаючись, як вона ридає й кличе

Рона десь поміж дерев.

За кілька хвилин вона повернулася з мокрим волоссям, що обліпило їй обличчя.

— Він з-з-зник! Роз’явився!

Вона впала у крісло, скрутилася клубочком і заридала.

Гаррі наче заціпенів. Нахилився, взяв горокракс і повісив собі на шию. Забрав з Ронового

ліжка ковдру й накрив Герміону. Потім виліз на своє ліжко і втупився в темну тканину даху,

прислухаючись до гупання дощу.

— РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ —

Ґодрикова Долина

Наступного дня Гаррі прокинувся, і минуло кілька секунд, поки він згадав, що сталося. По-

дитячому уявив, що це йому наснилося, що Рон нікуди не пішов і що він і досі тут. Та, повернувши на