Гаррі Поттер і смертельні реліквії

У глибині душі він погоджувався, що Рон мав цілковиту рацію. Дамблдор залишив його практично

ні з чим. Вони знайшли один горокракс, але не знали, як його знищити. Інші ж горокракси залишалися

недосяжні, як і раніше. Його охоплювала безнадія. Він дивувався власній безтурботності, коли погодився

на пропозицію друзів супроводжувати його в цьому безглуздому й безцільному блуканні. Він нічого не

знав, не мав ніяких ідей, тільки постійно й болісно чекав, коли нарешті й Герміона скаже, що з неї вже

досить, і його покине.

Вечорами вони найчастіше мовчали, а ще Герміона виробила звичку виймати портрет Фінеаса

Ніґелуса і ставити на стілець, неначе він міг заповнити бодай частину порожнечі, що виникла після

відходу Рона. Попри його попередні запевнення, що він їх ніколи більше не відвідає, Фінеас Ніґелус,

мабуть, не зміг опиратися бажанню з’ясувати подальші плани Гаррі, тому раз на кілька днів з’являвся на

портреті з пов’язкою на очах. Гаррі навіть радий був його бачити, бо це, все ж, було сяке-таке

товариство, хоч і в’їдливе й дошкульне. Вони раділи яким завгодно новинам про події у Гоґвортсі, хоч

Фінеаса Ніґелуса й не можна було назвати ідеальним інформатором. Він з пошаною ставився до Снейпа,

першого директора зі слизеринців за увесь той час, що минув, відколи він сам керував школою, тому

треба було постійно стежити, щоб не критикувати Снейпа й нічого зухвалого про нього не питати, бо

Фінеас Ніґелус тоді негайно зникав з картини.

Однак деякі уривки інформації він доносив. Виходило, що Снейп зіткнувся з постійним

прихованим опором ядра найбунтарськіших учнів. Джіні було заборонено відвідувати Гоґсмід. Снейп

відновив дію давніх указів Амбридж про заборону учням збиратися групами більше трьох і про

припинення діяльності неофіційних учнівських товариств.