Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Я теж так думав.

* І що ж саме не виправдало твоїх сподівань? — поцікавився Гаррі. Його вже почала

охоплювати злість. — Ти думав, що ми ночуватимемо в п’ятизіркових готелях? Щодня будемо

знаходити по горокраксу? Думав, що на Різдво повернешся до мамусі?

* Ми думали, ти хоч знаєш, що робиш! — закричав Рон, зриваючись на ноги, а його слова

пронизали Гаррі, як розпечені ножі. — Ми думали, що Дамблдор тобі сказав, що робити,

думали, ти маєш якісь серйозні плани!

* Роне! — повторила Герміона, і тепер її голос цілком виразно прозвучав на тлі

барабанного дробу дощу, проте Рон знову не звернув на неї уваги.

* Ну то вибач, що я тебе розчарував, — сказав Гаррі цілком спокійним голосом, хоч

відчував усередині якусь порожнечу і розгубленість. — Я нічого від тебе не приховував і

розповів усе, що мені казав Дамблдор. І якщо ти цього ще не помітив, то ми таки знайшли один

горокракс...

* Ага, і не можемо його знищити, так само, як і знайти інші горокракси... словом, нічого в

нас нема!

* Роне, зніми медальйон, — попросила незвично високим голосом Герміона. — Зніми, будь

ласка. Ти б такого не казав, якби не носив його цілісінький день.

* Та ні, казав би, — заперечив Гаррі, бо не хотів чути виправдань Ронових дій. —

Думаєте, я не помічав, як ви шепотілися в мене за спиною? Думаєте, не здогадувався, про що ви

говорили?