Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Хлопці швидко вставили один кінець тілесного кольору струн собі у вуха, а протилежний

виставили з намету. За кілька секунд Гаррі почув утомлений чоловічий голос.

— Може, тут є лососі? Чи ти думаєш, що сезон для них ще не почався? Акціо лосось!

Почулися сплески води й ляскання риби об долоні. Хтось схвально крекнув. Гаррі запхнув

видовжене вухо глибше у своє. Крізь жебоніння води розрізнив ще кілька голосів, але вони

розмовляли не англійською і не якоюсь відомою йому людською мовою. Це була грубувата й

немелодійна говірка, що складалася з деренчливих гортанних звуків, а співрозмовників було,

здається, двоє, причому один розмовляв повільніше й глухіше, ніж другий.

Відблиски вогню затанцювали по тканині намету; великі тіні проходили між вогнищем та

наметом. Чудесний запах печеного лосося спокусливо долинав до друзів. Почувся брязкіт металу

об тарілки, й перший чоловік заговорив знову.

* Ґрипхук, Ґорнук, сюди.

* Ґобліни! — беззвучно поворушила губами Герміона, і Гаррі кивнув.

* Дякую, — сказали ґобліни англійською.

* То всі троє ховалися? І довго? — запитав новий соковитий і приємний голос. Він був

Гаррі мовби знайомий, одразу змальовував в уяві пузатенького безжурного чоловіка.

* Шість тижнів... чи й сім... я вже забув, — відповів стомлений чоловік. — Уже в перші

дні зустрівся з Ґрипхуком, а незабаром об’єднав зусилля з Ґорнуком. Добре мати товариство. —

Запала мовчанка, тільки шкрябали по тарілках ножі, а бляшані кухлі то піднімалися, то

опускалися на землю.