Гаррі Поттер і смертельні реліквії

Замовкни негайно!

Герміона обурилась.

* Як ти можеш ставати на його бік, він же ніколи не...

* Герміоно, замовкни, я щось почув!

Він уважно прислухався, тримаючи руки вгорі й показуючи, щоб друзі мовчали. Крізь

гамір і плюскіт води в темній річці він знову почув голоси. Зиркнув на стервоскоп. Той не

рухався.

— Ти захистила нас закляттям "Глушилято"? — проше потів він Герміоні.

— Я все зробила, — також пошепки відповіла вона. — "Глушилято", маґлонепроникні

чари, "Розілюзнення", все, що потрібно. Нас ніхто не побачить і не почує.

Важке човгання, шарудіння, стук каміння і тріск гілок свідчили, що група людей

спускається стрімким, зарослим деревами схилом до вузенького берега ріки, на якому вони

поставили намет. Друзі приготували чарівні палички й чекали. Заклять, якими вони

захистилися, цілком мало б вистачити, щоб у цій майже суцільній темряві їх не помітили маґли

або нормальні чаклуни й відьми. Якщо ж це були смертежери, то їхні обереги вперше буде

випробувано на міцність темною магією.

Голоси наблизились, та все одно звучали нерозбірливо. Група чоловіків була вже на березі.

Гаррі прикинув, що вони за п’ять-шість кроків від намету, хоч шум течії не давав змоги

визначити точніше. Герміона схопила вишиту бісером сумочку й почала в ній порпатися. За

мить вийняла три пари видовжених вух і кинула по одній Гаррі і Ронові.