Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Але він тієї роботи так і не отримав, правда? — допитувалася Герміона. — Отож він не

зміг знайти щось таке, що належало засновникові, і сховати цей предмет у школі!

— Ну, що ж, — визнав поразку Гаррі. — Забудьте про Гоґвортс.

Не маючи інших ниточок, щоб розплутати клубок, вони подалися в Лондон і там,

сховавшись під плащем-невидимкою, почали шукати сиротинець, у якому ріс Волдеморт.

Герміона крадькома проникла в міську бібліотеку і з’ясувала, що той будинок давним-давно

знесено. Вони відвідали це місце й побачили замість сиротинця цілий квартал височенних

офісних будівель.

* Може, розкопати фундамент? — нерішуче запропонувала Герміона.

* Він би не ховав горокракс тут, — заперечив Гаррі. Він знав це з самого початку. З

сиротинця Волдеморт завжди хотів утекти. Він би ніколи не заховав там частку своєї душі.

Дамблдор продемонстрував Гаррі, що Волдеморт шукав для своїх схованок величні й таємничі

місця. Цей сірий і похмурий закуток Лондона був Гаррі якнайменше схожий на Гоґвортс, на

міністерство чи, скажімо, на "Ґрінґотс", чаклунський банк з його позолоченими дверима й

мармуровою підлогою.

Навіть не маючи нових ідей, вони постійно переміщалися, щоночі для безпеки ставлячи

намет в іншому місці. Щоранку вони ретельно замітали сліди своєї присутності, а тоді

вирушали на пошуки нового відлюдного й віддаленого місця, переносячись явленням у нові

ліси, розколини та урвища, на зарослі вересом та дроком схили гір, а якось навіть опинилися в

захищеній з усіх боків і засипаній дрібними камінчиками печері. Двічі на добу вони передавали