Гаррі Поттер і смертельні реліквії

шоколадній жабці.

Скітер закидає голову й сміється.

— Ох цей Доджик! Пригадую, кілька років тому брала в нього інтерв’ю, присвячене правам

русалок і водяників, щоб йому добре було. Повна шиза, йому здавалося, що ми сидимо на дні

озера Віндермір, і тому він увесь час мені радив берегтися форелі. І все ж таки звинувачення

Ельфаєса Доджа, що в книзі забагато неточностей, знайшли відгук.

Чи справді Скітер вважає, що місяця достатньо для змалювання цілісної картини довгого й

неординарного життя Дамблдора?

— Ой, дорогенька, — сяє усмішкою Скітер, доброзичливо попліскуючи мене по руці, —

ви ж не гірше за мене знаєте, скільки інформації можна здобути завдяки натоптаній торбинці з

ґалеонами, відмові чути слово "ні" та гарному й гостренькому самописному перу! Та люди в чергу

ставали, щоб вилити на Дамблдора якнайбільше бруду. Не всі, знаєте, вважають його аж таким

чудовим, бо він не одній поважній особі наступив на мозіль. Але старенький Доджик може злізти з

улюбленого гіпогрифика, бо я отримала доступ до джерела, заради спілкування з яким

більшість репортерів залюбки пожертвували б своїми чарівними паличками, до джерела, яке

ще ніколи не виступало публічно і яке було наближене до Дамблдора у найбурхливіший і

найтривожніший період його юності.

Попередня реклама написаної Скітер біографії відверто натякає, що люди, які вірили в

бездоганність Дамблдорового життя, можуть зазнати шоку. "Що стало найбільшою несподіванкою

під час її розслідування?" — запитую я.