Гаррі Поттер і смертельні реліквії

обличчям показав пальцем, і його куций, блідий, наче мрець, сусід кинувся вперед, та вже

наступної миті вони заспокоїлись і знову стояли бездіяльні, сердиті й розчаровані.

Тим часом у будинку номер дванадцять Гаррі зайшов у коридор. Він ледь не втратив

рівновагу, коли явився на ґанку прямо біля вхідних дверей, і подумав, що смертежери могли

помітити його лікоть, що на секунду вислизнув з-під плаща-невидимки. Обережно зачинив за

собою двері, зняв плаща, перекинув через руку й по темному коридору подався у підвал,

стискаючи в руці щойно поцуплений номер "Щоденного віщуна".

Його привітав звичний шепіт "Северус Снейп?", обвіяв холодний вітер, а язик на мить

прилип до піднебіння.

* Я вас не вбивав, — проказав він одразу, як язик попустило, і затамував подих,

дивлячись, як вибухає порохом фігура-закляття. Уже на середині сходів до кухні, далеченько від

вух місіс Блек та від хмари пилу, гукнув:

* Є новини, але вони вам не сподобаються.

Кухню неможливо було впізнати. Там усе аж сяяло: мідні каструлі та сковорідки були

начищені до блиску, натерта дерев’яна стільниця відбивала світло, келихи й тарілки, розставлені

до вечері, іскрилися від вогню, що весело палахкотів у каміні під казаном, у якому щось

булькало. Проте ніщо в приміщенні не змінилося так докорінно, як зовнішність ельфа-

домовика, що саме вибіг назустріч Гаррі, вбраний у білосніжний рушник, з чистим і пухнастим,

наче вовна, волоссям, що стирчало йому з вух, і з Реґулусовим медальйоном на кістлявих

грудях.