Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Усе одно... — сказала Герміона.

— Розумію, — буркнув Гаррі. —Але якщо він тепер повернеться до Тонкс, то, може, варто

було на таке піти?

Його слова прозвучали як благання. Герміона глянула на нього співчутливо, а Рон —

невпевнено. Гаррі дивився собі під ноги, думаючи про батька. Чи Джеймс підтримав би Гаррі

після всього сказаного Люпину, чи, навпаки, розгнівався б за те, як син повівся з його давнім

шкільним другом?

Тиша, що зависла в кухні, аж бриніла напругою недавньої сцени й невисловленими

докорами Рона та Герміони. "Щоденний віщун", що його приніс Люпин, лежав на столі, й обличчя

Гаррі дивилося в стелю з першої сторінки. Він підійшов, сів за стіл, розгорнув навмання газету й

удав, що читає. Не сприймав ані слова, бо в голові й далі миготіли картини його зіткнення з

Люпином. Був певний, що Рон і Герміона відновили своє мовчазне спілкування, затулені від нього

"Віщуном". З шурхотом перегорнув сторінку — і тут йому в очі впало Дамблдорове ім’я.

Минуло кілька секунд, поки він сприйняв суть надрукованої там родинної фотографії. Під

знімком був підпис: "Сім’я Дамблдора — зліва направо: Албус, Персіваль з новонародженою

Аріаною, Кендрата, Еберфорс!".

Гаррі тепер значно уважніше придивився до фотографії. Дамблдорів батько, Персіваль, був

привабливий чоловік, очі його світилися, здається, навіть на цьому старому побляклому знімку.

Немовля, Аріана, була завбільшки з хлібину, та й сама ще нагадувала паляничку. Мати, Кендра,

стояла зі стягнутим у пучок чорним, як смола, волоссям. Гідність була ніби викарбувана на її