Гаррі Поттер і смертельні реліквії

* Легко, — відповів Гаррі. Вік підвівся. Відчував, як росте ґуля там, де головою вдарився

об стіну. Він і далі тремтів від злості.

* Чого ти на мене так дивишся! — ревкнув Герміоні.

* Не смій її чіпати! — вибухнув Рон.

* Стійте... стійте... тільки не бийтеся! — закричала Герміона, кидаючись поміж них.

* Не треба було казати таке Люпинові, — сказав Рон.

* Він сам напросився, — огризнувся Гаррі. У його голові блискавично мінялися уривки

образів: Сіріус падає крізь завісу; Дамблдор нерухомо завис у повітрі; спалах зеленого світла і

голос матері, що благає пощади...

* Батьки, — сказав Гаррі, — не повинні кидати дітей, хіба що... хіба що в них немає

виходу.

* Гаррі... — Герміона заспокійливо простягла руку, але Гаррі її відштовхнув і відступив

убік, дивлячись на вичаклуваний Герміоною вогонь. Колись він з цього каміна розмовляв з

Люпином, шукаючи розради через Джеймса, і Люпин його тоді заспокоїв. Тепер йому здалося,

що в повітрі перед ним знову плаває бліде й замучене Люпинове обличчя. Він відчув

неприємний приплив каяття. Рон і Герміона мовчали, але Гаррі не сумнівався, що вони

переглядаються в нього за спиною, обмінюючись мовчазними репліками.

Він обернувся й устиг побачити, як вони поспіхом одвели очі одне від одного.

* Я розумію, що не треба було називати його боягузом.

* Не треба було, — одразу погодився Рон. —Але ж він саме так поводиться.