Гаррі Поттер і напівкровний принц

нашкрябав його на аркуші І пергаменту, який тицьнув прем’єр-міністрові у вільну від віскі руку.

Коли нарешті Фадж устав, щоб іти, прем’єр-міністр підвівся теж.

— То ви гадаєте, що... — він скоса зиркнув на аркуш у лівій руці, — лорд Вол...

— Той-Кого-Не-Можна-Називати! — сердито поправив Фадж.

— Вибачте... то ви гадаєте, що Той-Кого-Не-Можна-Називати й досі живий?

— Так каже Дамблдор, — відповів Фадж. зав’язуючи смугасту мантію, — але ми його не

виявили. На мою думку, Він не несе загрози, аж доки не здобуде підтримки, тому треба

остерігатися Блека. То ви оприлюдните це попередження? Чудово. Сподіваюся, нам більше не

доведеться зустрічатися, пане прем’єре! На добраніч.

Але вони зустрілися. Не минуло й року, як стривожений Фадж з’явився з повітря в

кабінеті, щоб поінформувати прем’єр-міністра про заворушення під час Кубка світу з куїддичу

(так це слово почув урядовець) та про кількох маґлів, які виявилися до цього причетні, але

прем’єр-міністрові не було чого турбуватися, а те, що знову бачили Мітку Відомо-Кого, ще

нічого не означало; Фадж був переконаний, що то тільки окремий інцидент, а доки вони

розмовляли, бюро для зв’язків з маґлами вже працювало над видозміною їхньої пам’яті.

— І ще, мало не забув, — додав Фадж. — Ми імпортуємо з-за кордону для проведення

Тричаклунського турніру трьох драконів та сфінкса, нічого особливого, але у відділі нагляду й

контролю за магічними істотами мені сказали, що згідно з інструкціями ми повинні

повідомляти вас про завезення в країну небезпечних істот.

—Я... що... драконів? — бризнув слиною прем’єр-міністр.