Гаррі Поттер і напівкровний принц

йшов собі кудись, залишаючи в рамці тільки брудне коричневе полотно. Та він привчився не

дуже часто поглядати на картину і завжди в таких випадках запевняв себе, що то все оптичний

обман.

Та якось, три роки тому, такого самого вечора, як і сьогодні, прем’єр-міністр сидів собі

саму кабінеті, коли портрет знову оголосив про негайне прибуття Фаджа, що вистрибнув з

каміна мокрий як хлющ і явно в стані паніки. Не встиг прем’єр-міністр запитати, чого це він

забризкав йому дорогий килим, як Фадж почав верзти нісенітниці про в’язницю, назви якої

прем’єр-міністр ніколи не чув, про якогось “Серверного” Блека, про Ґоґвортс та хлопця, якого

звали Гаррі Поттер. Прем’єр-міністр нічогісінько зі сказаного не второпав.

— ...я щойно з Азкабану, — важко дихав Фадж, виливаючи собі в кишеню воду з крисів

котелка. — Знаєте, посеред Північного моря, важкий переліт... дементори лютують... —

здригнувся він, — це вперше хтось від них утік. Отож я мусив до вас звернутися, пане прем’єре.

Блек — відомий убивця маґлів, який, мабуть, планує приєднатися до Відомо-Кого... та ви ж

навіть не знаєте, хто такий Відомо-Хто! — Якусь мить він безнадійно дивився на прем’єр-

міністра, а тоді сказав: — Сідайте, сідайте, я вам розповім... випийте віскі...

Прем’єр-міністр був обурений, що йому запропонували сісти у власному кабінеті, не

кажучи вже про пораду випити власного віскі, проте він сів. Фадж вийняв чарівну паличку,

вичаклував прямо з повітря дві чималі склянки а бурштиновим напоєм, вручив одну прем’єр-

міністрові й підсунув собі крісло.

Фадж говорив майже годину. У певну мить він не захотів називати вголос одне ім’я, тож