Гаррі Поттер і напівкровний принц

вказуючи на незручний стілець перед письмовим столом.

— Навіть не знаю, з чого почати, — пробурмотів Фадж, підтяг стільця, сів і поклав собі на

коліна зелений котелок. — Що за тиждень, що за тиждень...

— І у вас він був поганий? — холодно запитав прем’єр-міністр, даючи зрозуміти, що йому

цілком вистачає власних турбот і Фаджеві неприємності його не обходять.

— Звісно, що так, — зізнався Фадж, утомлено потираючи очі й похмуро зиркаючи на

прем’єр-міністра. — Такий самий тиждень, як у вас. Врокдейльський міст... убивства Боунз і

Венс... а що вже казати про хаос на заході країни...

— Ви... е-е... ваші люди були.... були пов’язані з цими... з цими подіями, так?

Фадж пронизав прем’єр-міністра суворим поглядом.

— Авжеж були, — підтвердив він. — Ви ж, напевно, зрозуміли, що відбувається?

— Я... — завагався прем’єр-міністр.

Саме через подібні манери він так не любив Фаджеві візити. Бо він же, зрештою, прем’єр-

міністр, і йому не подобається почуватися якимсь неуком-школяриком. А саме так він почувався

від найпершої зустрічі з Фаджем у перший же його вечір на посаді прем’єр-міністра. Пам’ятав

її, ніби це сталося вчора, і знав, що згадка про ту зустріч переслідуватиме його до самої смерті.

Він стояв собі у цьому ж кабінеті, насолоджуючись своїм тріумфом після стількох років

потаємних задумів та інтриг, коли почув, так само, як і сьогодні, кахикання за спиною.

Обернувся й побачив, як до нього звертається цей огидний портретик, повідомляючи, що зараз

прибуде й відрекомендується міністр магії.