Гаррі Поттер і напівкровний принц

старості. То був не ураган. Убивства вчинили не маґли. А родині Герберта Чорлі було б

безпечніше без Герберта. Ми зараз працюємо над переведенням його в лікарню магічних хвороб

і травм імені Святого Мунґо. Це має відбутися сьогодні ввечері.

— Що ви... даруйте, я... що? — вирвалося в прем’єр-міністра.

Фадж набрав повні груди повітря й сказав:

— Пане прем’єре, з великою прикрістю мушу повідомити, що він повернувся. Той-Кого-

Не-Можна-Називати повернувся.

— Повернувся? Ви кажете “повернувся”... то він живий? Тобто...

Прем’єр-міністр шукав у пам’яті подробиці тієї жахливої розмови, що відбулася три роки

тому, коли Фадж розповів йому про чаклуна, якого боялися більше за всіх інших, чаклуна, який

скоїв тисячі страхітливих злочинів перед тим, як п’ятнадцять років тому таємничо зник.

— Так, він живий, — підтвердив Фадж. — Тобто... я не знаю... чи живий той, кого

неможливо вбити? Я не дуже це розумію, а Дамблдор до ладу не пояснює... проте він точно має

тіло, ходить, розмовляє і вбиває, тож будемо припускати, що він живий.

Прем’єр-міністр не знав, що й казати, але звичка завжди вдавати добре поінформованого з

будь-якого питання примушувала його пригадувати всі деталі попередніх розмов.

— А чи той Серверний Блек з... е-е...Тим-Кого-Не-Можна-Називати?

— Блек? Блек? — неуважно озвався Фадж, крутячи в пальцях котелок. — Маєте на увазі

Сіріуса Блека? От Мерлінова борода! Ні. Блек мертвий. Вийшло так, що ми... е-е... помилялися

стосовно Блека. Врешті-решт виявилося, що він невинний. І він не був у команді Того-Кого-Не-