Гаррі Поттер і напівкровний принц

Природно, він тоді подумав, що збожеволів через перенапруження довгої виборчої

кампанії. Він був невимовно переляканий, коли до нього заговорив портрет, але то ще були

квіточки порівняно з тим, що він відчув, коли з каміна вистрибнув чаклун-самозванець і

потиснув йому руку. Він мовчав як риба, доки Фадж люб’язно пояснював про чаклунів з

відьмами, що таємно живуть по цілому світі, і запевняв, що вони його не турбуватимуть, бо

Міністерство магії взяло на себе відповідальність за всю чаклунську громаду і стежить, щоб

немагічне населення нічого про них не дізналося. Це була, за словами Фаджа, непроста робота,

яка охоплювала все — від інструкцій про користування мітлами до нагляду за популяцією

драконів (прем’єр-міністр пригадав, як після цих слів він ухопився за стіл, щоб не впасти). А ще

Фадж тоді по-батьківському поплескав ошелешеного прем’єр-міністра по плечу.

-— Не журіться, — заспокоїв він, — скоріше за все, ви мене більше ніколи не побачите. Я

можу вас потривожити лише тоді, як у нас станеться щось дуже серйозне — і таке, що зможе

зачепити маґлів, тобто немагічне населення. А так живіть собі й робіть свою справу. До речі, ви

на все це реагуєте набагато краще за свого попередника. Він намагався викинути мене з вікна,

думав, що я — провокація, спланована опозицією.

Тієї миті прем’єр-міністр нарешті здобувся на голос.

—А ви... хіба не розіграш?

Це була остання, відчайдушна надія.

— Ні, — лагідно озвався Фадж. — Мушу вас засмутити, але ні. Дивіться.

І він перетворив прем’єр-міністрову чашку на мишку.