Гаррі Поттер і напівкровний принц

Цього він і боявся. —Але я справді волів би поговорити...

— Ми влаштуємо так, щоб президент забув подзвонити. Замість сьогодні — він

зателефонує завтра, — пояснив чоловічок. — Прошу негайно відповісти панові Фаджу.

— Я... ох... добре, — кволо вимовив прем’єр-міністр. — і Так, я зустрінуся з Фаджем.

Він поспішив до письмового столу, на ходу поправляючи краватку. Ледве встиг сісти й

надати обличчю, на його думку, спокійного й безтурботного виразу, як за решіткою порожнього

мармурового каміна спалахнув яскраво-зелений вогонь. Намагаючись не виказати ані

найменшого подиву чи тривоги, прем’єр-міністр спостерігав, як у вогні з’явився тілистий

чолов’яга, що крутився швидко, мов дзиґа. За кілька секунд той уже ступив на вишуканий

антикварний килим, стріпуючи попіл з рукавів довгої в тонку смужку мантії. У руках прибулець

тримав зеленого капелюха-котелка.

— О... пане прем’єре, — Корнеліус Фадж простяг руки у вітальному жесті, — радий знову

бачити вас.

Прем’єр-міністр не спромігся щиро відповісти на це привітання, тому промовчав. Його

анітрохи не втішила зустріч з Фаджем, чиї випадкові з’яви, достатньо тривожні самі по собі,

найчастіше означали, що зараз він почує щось дуже неприємне. До того ж, вигляд у Фаджа був

помітно виснажений. Він схуд, полисів, посивів, а його обличчя було якесь зіжмакане. Прем’єр-

міністрові вже траплялося бачити політиків з подібним виглядом, і це ніколи не віщувало нічого

доброго.

— Чим можу бути корисний? — поцікавився він, похапцем потискаючи Фаджеві руку і