Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Я знала, що ти це скажеш. А що ж ти тоді робитимеш?

— Повернуся до Дурслів, бо так хотів Дамблдор, — пояснив Гаррі. — Але це буде

короткий візит, а потім я покину їх назавжди.

— І куди ти подасися, якщо не повернешся до школи?

— Мабуть, повернуся в долину Ґодрика, — пробурмотів Гаррі. Після загибелі Дамблдора

ця думка твердо засіла в нього в голові. — Для мене все це почалося там. Я просто відчуваю, що

мушу туди вирушити. Заодно відвідаю могили батьків, це було б добре.

— А потім що? — запитав Рон.

— А потім я повинен розшукати решту горокраксів — що ж іще? — Гаррі дивився на білу

Дамблдорову гробницю, що віддзеркалювалася у воді на тому боці озера. — Він хотів, щоб я їх

познаходив, тому й розповів мені про них. Якщо Дамблдор мав рацію... а я в цьому не

сумніваюся.. . то їх залишилося чотири. Я мушу їх знайти й знищити, а потім здобуду сьому

частку Волдемортової душі — ту частку, що й досі міститься в його тілі, і саме я повинен його

вбити. А якщо на моєму шляху трапиться Северус Снейп, — додав він, — тим краще для мене й

тим гірше для нього.

Запанувала довга тиша. Юрба вже майже розсмокталася, а ті, хто ще затримався, старанно

обходили монументальну постать Ґропа, що пригортав Геґріда, чиї тужливі завивання й досі

відлунювали понад водою.

— Ми будемо там, Гаррі, — сказав Рон.

— Де — там?