Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Я йду спати, — позіхнула Джіні. — Я вже не спала нормально, відколи... ну... треба

нарешті виспатися.

Вона поцілувала Гаррі (Рон демонстративно відвернувся), помахала всім іншим рукою й

пішла до дівчачих спалень. Щойно за нею зачинилися двері, як Герміона нахилилася до Гаррі з

надзвичайно “Герміониним” виразом обличчя.

— Гаррі, я сьогодні вранці в бібліотеці щось знайшла...

— Р.А.Б.? — запитав Гаррі й випростався.

Він не відчував такого, як колись, збудження, цікавості, палкого прагнення дістатися до

самого дна таємниці; він просто знав, що необхідно з’ясувати правду про істинний горокракс,

перш ніж він вирушить далі по тій темній і звивистій стежці, що простяглася перед ним, по

стежці, на яку вони ступили разом з Дамблдором і яку тепер він повинен був пройти сам. Десь

має бути не менше, як чотири горокракси, і кожен треба знайти і знищити, бо лише після того

з’явиться хоч якась можливість убити Волдеморта. Гаррі подумки промовляв їхні назви, ніби

таким чином міг хоч якось до них наблизитися: “медальйон... чашка... змія... щось від

Ґрифіндора чи Рейвенклов... медальйон... чашка... змія... щось від Ґрифіндора чи Рейвенклов...”

Ця мантра пульсувала в свідомості, коли Гаррі лягав спати, і його сни були сповнені

чашок, медальйонів та загадкових предметів, до яких він ніяк не міг добутися, хоч Дамблдор і

пропонував Гаррі мотузяну драбину, що перетворювалася на змій одразу, як він починав по ній

лізти...

На другий день після смерті Дамблдора Гаррі показав Герміоні записку з медальйона, і хоч