Гаррі Поттер і напівкровний принц

залишався там під наглядом мадам Помфрі. Його шрами не загоювалися; чесно кажучи, він

тепер дуже нагадував Дикозора Муді, хоч мав, на щастя, цілі очі й ноги, та й характер його,

здається, змін не зазнав. Тільки тепер невідь-звідки у нього з’явилася пристрасть до

недосмажених стейків з кров’ю.

—.. .то йому ше дюже пошчастило, шо він одгушується зі мною, — пожартувала Флер,

підбиваючи Біллові подушки, — бо тут усі стгашенно пегесмажують м’ясо, я завшти теє казала.

— Доведеться мені, мабуть, змиритися з тим, що він на ній ожениться, — зітхнула Джіні

трохи згодом того ж вечора, коли сиділа з Гаррі, Роном та Герміоною біля відчиненого вікна

ґрифіндорської вітальні й дивилася на оповиті сутінками шкільні угіддя.

. — Не така вона й погана, — знизав плечима Гаррі. — Хоч і негарна, — швиденько додав,

коли Джіні підняла брови. Вона мимохіть засміялася.

— Ну, якщо вже мама її витримує, то я теж витримаю.

— Ще хтось зі знайомих помер? — запитав Рон Герміону, яка переглядала “Вечірній

віщун”.

Герміона скривилася від награної твердості його голосу.

— Ні, — сказала вона, згортаючи газету. — Снейпа й досі розшукують, але жодних

слідів...

— Певно, що жодних, — Гаррі гнівався щоразу, коли виринала ця тема. — Снейпа не

знайдуть, поки не знайдуть Волдеморта, а судячи з того, що за весь цей час його так і не

спромоглися знайти...