Гаррі Поттер і напівкровний принц

—...вбивцю, — зронив Гаррі.

— Так, — погодилася Герміона. — Отже... я мала рацію. Снейпові подобалося бути

“напівпринцом”, розумієш? Судячи з повідомлення у “Віщуні”, Тобіас Снейп був маґлом.

— Усе сходиться, — замислився Гаррі. — Він випинав чистокровну лінію свого родоводу,

щоб мати змогу крутитися біля Луціуса Мелфоя та інших типів... він такий самий, як

Волдеморт. Мати — чистокровка, батько — маґл... Соромився свого походження, прагнув, щоб

його боялися, вдавався для цього до темних мистецтв, вигадав собі ефектне нове ім’я... Лорд

Волдеморт... Напівкровний Принц... і як Дамблдор не розумів?..

Він замовк і задивився у вікно. Ніяк не міг перестати думати про ту непростиму

Дамблдорову довіру до Снейпа... а Герміона щойно нагадала, що й він, Гаррі, піймався на

подібний гачок... попри явну лиховісність тих нашкрябаних закарлючок-заклять, він

відмовлявся думати погано про такого розумного хлопця, що так багато йому допоміг. .. Допоміг

йому... зараз ця думка пекла мов рана...

— Я досі не збагну, чого він тебе не заклав за те, що ти користувався тим підручником, —

здивувався Рон. — Він же ж мусив знати, де ти всього набрався.

— Він знав, — гірко буркнув Гаррі. — Він дізнався тоді, коли я вжив “Сектумсемпру”.

Йому й виманології не треба було... а може, він збагнув ще раніше, коли Слизоріг почав

хвалитися моїми блискучими успіхами у вивченні настійок... тільки навіщо він залишав свій

старий підручник у шафі?

— Але ж чому він тебе не заклав?