Гаррі Поттер і напівкровний принц

бундючного батька. А от Шеймус Фініґан навідріз відмовився повертатися з матір’ю додому;

вони бурхливо сперечалися у вестибюлі, після чого їй довелось погодитися, щоб син залишився

на похорон. Шеймус розповів Гаррі й Ронові, як важко їй було знайти в Гоґсміді місце для

ночівлі, бо в село прибували все нові й нові чаклуни та чарівниці, щоб віддати Дамблдорові

останню шану.

Неабияке хвилювання серед молодших учнів, які ніколи такого не бачили, викликала

блідо-блакитна карета з будинок завбільшки, запряжена дванадцятьма велетенськими

крилатими кіньми, що під вечір напередодні похорону спустилася з неба й приземлилася на

краю Лісу. Гаррі спостерігав з вікна, як вродлива чорнява велетка з обличчям оливкового

кольору зійшла з приступки карети й кинулася в обійми Геґріда, що її чекав. Тим часом у замку

розмістилася делегація міністерських високопосадовців на чолі з самим міністром магії. Гаррі

старанно уникав будь-яких контактів з ними; він не мав сумніву, що рано чи пізно йому

доведеться звітувати про останній Дамблдорів виїзд з Гоґвортсу.

Гаррі, Рон, Герміона й Джіні постійно були разом. Чудова погода ніби знущалася над

ними; Гаррі міг лише уявляти, що було б, якби Дамблдор не загинув, а в них було б стільки

вільного часу наприкінці навчального року після того, як Джіні склала б іспити, і ні на кого вже

не тисли б домашні завдання... Минали години, а він ніяк не наважувався сказати те, що мусив

сказати, зробити те, що треба було зробити, бо так важко було відмовитися від найбільшого

джерела його спокою.

Двічі на день вони відвідували шкільну лікарню: Невіл уже виписався, а от Білл ще