Гаррі Поттер і напівкровний принц

він зрозумів, що його коліно впирається у щось тверде. Він опустив очі.

З Дамблдорової кишені випав медальйон, який вони зуміли викрасти багато годин тому.

Від удару об землю він розкрився. І хоч Гаррі просто неспроможний уже був відчувати

потрясіння, жах чи смуток, такий він був ними переповнений, проте одразу, піднявши

медальйон, він збагнув — щось не так...

Покрутив медальйон у руках. Це не був такий великий медальйон, як той, що вони бачили

в ситі спогадів; на ньому не було ніяких позначок, не було літери “С” із завитками — знаку, що

буцімто належав Слизеринові. Ба більше, там узагалі нічого не було всередині, крім складеного

вдвоє клаптика пергаменту, ввіпхнутого туди, де мав бути чийсь портретик.

Механічно, не тямлячи, що робить, Гаррі витяг цей клаптик, розгорнув і прочитав у світлі

численних чарівних паличок, що горіли за його спиною:

Темному Лордові

Я знаю, що помру задовго до того, як ти це прочитаєш,

але ти маєш знати, що це я розкрив твою таємницю.

Я викрав справжній горокракс і маю намір

негайно його знищити.

Я дивлюся в обличчя смерті з надією,

що коли ти зустрінеш гідного супротивника,

то знову будеш смертним.

Р.А.Б.