Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Всьо файно, Гаррі? З тобою всьо файно? Йой, Гаррі, не мовчи...

Величезне кошлате Геґрідове лице, затуляючи собою зорі, розпливалося в Гаррі перед

очима. Він відчув сморід обгорілого дерева й паленої собачої шерсті; Гаррі простяг руку й

відчув біля себе тремтяче, але заспокійливо тепле й живе тіло Ікланя.

— Зі мною все нормально, — прохрипів Гаррі. — А з вами?

— Йой, та всьо файно... мене так легко не здолати. Геґрід схопив Гаррі попід пахви й так

різко смиконув, що його ноги аж відірвалися від землі. По Геґрідовій щоці сочилася кров з

глибокого порізу під самісіньким оком; воно швидко розпухало.

— Треба погасити твою хатину, — сказав Гаррі, — закляттям “Аґваменті...”

— Я си пам’ятав, що таке щось є, — пробурмотів Геґрід, підняв свою тліючу парасольку з

рожевими квіточками і вигукнув: — Аґваменті!

З кінчика парасольки шугонув струмінь води. Гаррі підняв руку, що тримала чарівну

паличку й була свинцево-важка, і теж пробурмотів:

— Аґваменті. Удвох з Геґрідом вони поливали хатину водою, аж доки загасили останню

жарину.

— Ніби не так і зле, — з надією вимовив трохи згодом Геґрід, дивлячись на руїни, з яких

снувався дим. — Ніц такого, що Дамблдор не зміг би полагодити...

Гаррі аж скрутився від пекучого болю, почувши це ім’я. Навколо було тихо і спокійно, а

зсередини його гриз жах.

— Геґріде...