Гаррі Поттер і напівкровний принц

Геґрід похитав головою; він поглядав з недовірою, але співчутливо, і Гаррі розумів, що

Геґрід собі думав, ніби Гаррі дістав дуже сильний удар по голові, забив собі памороки, чи,

можливо, постраждав від закляття...

— Я си гадаю, що Дамблдор просто звелів Снейпові піти з тими смертежерами, —

впевнено сказав Геґрід. — Мабуть, він і далі має маскуватися. Слухай, треба завести тебе до

школи. Ходім, Гаррі...

Гаррі й не намагався сперечатися чи щось пояснювати. Його ще й досі тіпало. Геґрід

швидко й сам про все довідається, дуже швидко...

Вони пішли до замку, і Гаррі побачив у багатьох вікнах світло. Він чудово уявляв, що там

діється: учні, мабуть, ходять з кімнати в кімнату, розповідають, що тут були смертежери, що над

Гоґвортсом сяє Мітка, що, отже, когось убили...

Дубові вхідні двері були відчинені, і світло зсередини заливало доріжку й галявину.

Сходами повільно й невпевнено спускалися учні в піжамах, нервово шукаючи слідів

перебування тут смертежерів, що давно повтікали в темряву ночі. А Гаррі не зводив очей з кутка

подвір’я під найвищою вежею. Йому здалося, що він бачить на траві чорне скоцюрблене тіло,

хоч він був ще надто далеко і бачити нічого не міг. До місця, де мав би лежати Дамблдор,

сходилися люди.

— На що вони там дивляться? — здивувався Геґрід, коли вони з Гаррі підійшли до входу в

замок і Іклань тісніше притулився до їхніх ніг. — Йой, а що то там си лежить на траві? — різко

додав Геґрід, вказуючи на підніжжя астрономічної вежі, де вже зібрався невеличкий натовп. —