Гаррі Поттер і напівкровний принц

кілька метрів у темряву й зникла з очей.

— То вбий мене, — прохрипів Гаррі, не відчуваючи страху, а тільки лють і зневагу. —

Убий, як і його вбив, боягуз...

— НЕ СМІЙ!... — закричав Снейп, і його обличчя раптом стало навісне, нелюдське, наче

він страждав від сильного болю, як отой ув’язнений в палаючій хатині пес, що вив і скавулів за

його спиною, — ...НАЗИВАТИ МЕНЕ БОЯГУЗОМ!

І хльоснув паличкою повітря. Гаррі відчув, як щось гарячо-біле шмагонуло його по

обличчі, наче батогом, і впав на спину. Перед очима вибухли іскри, і на мить забило дихання. А

тоді він почув угорі махання крил, і щось величезне затулило собою зорі: це Бакбик налетів на

Снейпа. Той відсахнувся, коли в нього впилися гострі, як бритви, кігті. Гаррі, хоч у голові гуло

від удару об землю, спробував сісти й побачив, як Снейп тікає від велетенського звіра, що махав

крильми й кричав таким зловісним криком, якого Гаррі ще ніколи не чув...

Гаррі ледве встав ноги і почав шукати чарівну паличку, сподіваючись продовжити гонитву.

Та доки він обмацував траву, відкидаючи якісь гілочки, то зрозумів, що запізнився. І справді,

коли нарешті знайшов паличку й озирнувся, то побачив тільки гіпогрифа, що кружляв понад

брамою; Снейп зумів роз’явитися одразу за межами шкільної території.

— Геґріде, — промимрив усе ще задурманений Гаррі й роззирнувся навколо. — ГЕҐРІДЕ?

Він пішов, спотикаючись, до палаючої хижі, і тут з полум’я виникла велетенська постать,

що несла на спині Ікланя. Гаррі щось вдячно вигукнув і впав навколішки; його трясло з голови

до ніг, тіло пронизував біль, від кожного подиху в грудях пекло.