Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Не вдавайся до непрощенних заклять, Поттере! — Снейп перекричав гоготіння вогню,

Геґрідові зойки та несамовите скавуління Ікланя, що не міг вирватися з вогненної пастки. —

Тобі не вистачить відваги і вміння...

— Зв’яза... — загорлав Гаррі, але Снейп відбив це закляття лінивим помахом руки.

— Бийся! — закричав до нього Гаррі. — Бийся, боягузе!

— Поттере, ти сказав, що я боягуз? — крикнув Снейп. — Твій батько не нападав на мене,

якщо їх не було четверо проти мене одного. Тоді як ти його назвеш, мені цікаво?

— Закля...

— Поттер, я блокуватиму знову і знову, доки не навчишся тримати язика за зубами й

перекривати мозок! — глузував Снейп, укотре відбиваючи закляття. — А ти тікай! — звелів він

величезному смертежеру, що був у Гаррі за спиною. — Треба відходити, поки нема нікого з

міністерства. ..

— Імпеді...

Та Гаррі не встиг проказати закляття, бо нестерпний біль від удару повалив його на траву.

Хтось заверещав. Він зараз помре від цього болю, Снейп закатує його до смерті чи до

божевілля...

— Не смій! — прогримів Снейпів голос, і біль ущух не менш раптово, ніж почався; Гаррі,

скоцюрбившись, лежав на землі, стискав у руці чарівну паличку й ледве дихав; десь угорі над

ним кричав Снейп.

— Ти що, забув про наказ? Поттер належить Темному Лордові... залишаємо його тут!