Гаррі Поттер і напівкровний принц

— З дороги! — загорлав Гаррі, відштовхуючи якихось двох хлопців, і помчав

мармуровими сходами до вестибюлю. Дубові вхідні двері були розкриті вибухом навстіж; кров

червоніла на плитах підлоги, попід стінами ховалося кілька переляканих учнів, затуляючи

обличчя руками; велетенський ґрифіндорський пісочний годинник був розтрощений закляттям,

рубіновий пісок і досі сипався на кам’яні плити...

Гаррі шугонув через вестибюль і вискочив у темряву подвір’я: ледве розрізнив три постаті,

що бігли галявиною до брами, за якою вони могли б роз’явитися... йому здалося, що то був

величезний білявий смертежер, а трохи попереду бігли Снейп та Мелфой...

Холодне нічне повітря обпекло Гаррі легені, коли він рвонув за ними; спалах удалині на

мить вихопив з темряви силуети втікачів; Гаррі не знав, що то спалахувало, й біг далі; він був

ще далеко, щоб добре націлитися закляттям...

Ще один спалах, вигуки, струмені світла у відповідь, і Гаррі зрозумів: це Геґрід вискочив зі

своєї хатини й намагався зупинити смертежерів. І хоч кожен віддих роздирав легені на шматки,

а біль у грудях пропікав вогнем, Гаррі побіг ще швидше. У голові залунав непроханий голос :

“не Геґрід... тільки б ще й не Геґрід...”

Щось важко вдарило Гаррі в поперек, і він полетів шкереберть, проїхавшись обличчям по

землі; з носа заюшила кров: перекочуючись і наставляючи чарівну паличку, він уже знав, що це

його наздоганяли брат і сестра, яких він випередив, побігши коротшим шляхом...

— Імпедімента! — крикнув він, перекотився ще разі щільно припав до землі. На диво,

його закляття відразу влучило в одного переслідувача, той спіткнувся і впав, збиваючи з ніг