Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі встав і побіг коридором далі, не зважаючи на вибухи за спиною, на заклики

повернутися та на німе благання простертих на підлозі тіл, чиєї долі він ще не знав...

Він різко завернув за ріг, кросівки були слизькі від крові; Снейп мав величезну фору...

може, він уже вліз у ту шафу в кімнаті на вимогу, хоча Орден міг її заблокувати, щоб не дати

смертежерам урятуватися... Гаррі уже мчав наступним порожнім коридором і не чув нічого, крім

тупоту своїх ніг та гупання власного серця, аж раптом помітив криваві сліди. їх напрямок

свідчив, що принаймні один утікач-смертежер біг до вхідних дверей... тож, можливо, кімнату на

вимогу й справді перекрили...

Гаррі завернув за ще один ріг, і повз нього просвистіло закляття; він пірнув за лицарський

обладунок, і той вибухнув; побачив брата й сестру-смертежерів, що тікали мармуровими

сходами вниз і вистрілив їм услід закляттями, але влучив лише в кількох чарівниць у перуках на

картині, що висіла над сходовим майданчиком, і ті з вереском повтікали на сусідні полотна;

перестрибуючи через уламки обладунків, Гаррі почув ще якісь крики й волання; мабуть, це

прокидалися нові й нові мешканці замку...

Він метнувся коротшим шляхом, сподіваючись випередити брата з сестрою й наздогнати

Снейпа та Мелфоя, які, мабуть, уже встигли вибігти надвір. Не забувши перестрибнути

зникаючу сходинку посеред прихованих сходів, Гаррі кинувся просто крізь гобелен і вискочив у

коридор, де стояла зграйка ошелешених гафелпафців у піжамах.

— Гаррі! Ми почули галас, а ще хтось казав про Чорну мітку... — почав було Ерні

Макмілан.