Гаррі Поттер і напівкровний принц

ворога — як це роблять усі тирани! Чи ти хоч уявляєш, як бояться тирани тих людей, яких вони

гноблять? Усі вони усвідомлюють, що рано чи пізно серед їхніх численних жертв знайдеться

такий, що повстане й завдасть удару у відповідь! Волдеморт нічим від них не відрізняється! Він

завжди був напоготові, пильнував, хто саме кине йому виклик. Він почув пророцтво й негайно

почав діяти, і в результаті не тільки обрав собі суперника, який, скоріш за все, й покінчить з

ним, а й наділив його напрочуд смертельною зброєю!

— Але...

— Украй необхідно, щоб ти це зрозумів! — урвав Дамблдор, а тоді встав і закрокував по

кімнаті. Мантія, спалахуючи іскорками, майоріла в нього за спиною; Гаррі ще не бачив

директора таким збудженим.

— Намагаючись тебе вбити, Волдеморт власноруч виділив з усіх ту дивовижну особу, що

сидить тепер переді мною, і наділив її необхідними знаряддями! Волдеморт сам винен, що ти

міг проникати в його думки, в його честолюбні задуми, що ти навіть розумів зміїну мову, якою

він віддавав накази, і все ж таки, Гаррі, попри цей твій привілейований доступ до

Волдемортового світу (а такий дар, до речі, будь-який смертежер пожертвував би чим завгодно),

тебе не спокусили темні мистецтва, ти ніколи, навіть на секунду, не виявив ані найменшого

бажання стати поплічником Волдеморта!

— Та ні! — обурився Гаррі. — Він убив моїх батьків!

— Одне слово, тебе оберігає твоя здатність любити! — голосно сказав Дамблдор. — А це

єдиний оберіг, що може чинити опір тій знадливій силі, якою наділений Волдеморт! Попри всі