Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Отже, — сказав Гаррі, — щоденника немає, персня немає. Чашка, медальйон та змія й

далі цілі й неушкоджені. Крім того, ви вважаєте, що може бути ще один горокракс, який

належав колись Рейвенклов або Ґрифіндорові?

— Напрочуд чіткий і точний підсумок, — схвально кивнув головою Дамблдор.

— То... ви й далі їх розшукуєте, пане директоре? Для цього ви час від часу покидаєте

школу?

— Вгадав, — підтвердив Дамблдор. — Шукаю вже дуже давно. Думаю... можливо... я вже

близький до того, щоб знайти наступний горокракс. Маю дуже обнадійливі знаки.

— А якщо вам це вдасться — чи міг би я піти з вами й допомогти його позбутися? —

попросив Гаррі.

Якусь мить Дамблдор уважно дивився на Гаррі, а тоді сказав:

— Думаю, міг би.

— Справді? — приголомшено перепитав Гаррі.

— Авжеж, — легенько всміхнувся Дамблдор. — Гадаю, ти заслужив це право.

Гаррі відчув, як збуджено закалатало серце. Було так добре хоч раз не почути обачних і

застережливих слів. Директори й директорки на стінах, здається, не були захоплені

Дамблдоровим рішенням; Гаррі бачив, як дехто докірливо хитає головою, а Фінеас Нігелус

відверто пирхнув.

— Пане директоре, а чи Волдеморт знає, коли знищується горокракс? Чи він це відчуває?

— запитав Гаррі, не звертаючи уваги на портрети.