Гаррі Поттер і напівкровний принц

спокуси, що тебе зваблювали, попри всі твої муки й страждання, ти чистий у серці, так само

чистий, як і тоді, коли тобі було одинадцять і ти зазирнув у дзеркало, що відбивало бажання

твого серця, і воно тобі показало тільки те, як зупинити Лорда Волдеморта, а не безсмертя чи

багатство. Гаррі, чи ти хоч розумієш, що мало хто з чаклунів побачив би в дзеркалі те, що

побачив ти? Волдеморт мав би знати, з ким має справу, та він тоді цього не збагнув!

Однак тепер він усе знає. Ти проник у свідомість Лорда Волдеморта, не завдавши цим собі

жоднісінької шкоди, а от він не може оволодіти тобою, не зазнаючи при цьому страшної

передсмертної агонії, про що він і довідався в міністерстві. Гаррі, навряд чи він розуміє, чому

так сталося, бо він так поспішав калічити собі душу, що не мав часу осмислити й збагнути ні з

чим незрівнянну могутність цілісної й незаплямованої душі.

— Але ж, пане директоре, — Гаррі докладав геройських зусиль, щоб не здавалося, ніби він

сперечається заради самої суперечки, — це все одно зводиться до того ж самого, правда? Або я

мушу його вбити, або...

— Мусиш? — перепитав Дамблдор. — Авжеж, мусиш! Але не через те пророцтво! А

тільки тому, що ти сам не заспокоїшся, доки цього не зробиш! І ми з тобою це знаємо! Уяви

собі, будь ласкавий, хоч на мить, що ти ніколи пророцтва не чув! Як би ти зараз ставився до

Волдеморта? Подумай!

Гаррі замислився, дивлячись, як Дамблдор крокує перед ним туди-сюди. Подумав про

маму, про тата, про Сіріуса. Подумав про Седрика Діґорі. Подумав про всі скоєні Лордом

Волдемортом жахливі злочини. У грудях щось спалахнуло й це полум’я обпекло йому горло.