Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Я бажав би йому смерті, — тихо промовив Гаррі. — І прагнув би, щоб його смерть

настала від моєї руки.

— Ото ж бо! — вигукнув Дамблдор. — Тепер ти бачиш — пророцтво не означало, що ти

мусив щось робити! Але пророцтво спонукало Лорда Волдеморта позначити тебе як рівного

собі... інакше кажучи, ти можеш вільно обирати свій шлях і можеш спокійно відкинути

пророцтво! А от Волдеморт і далі надає пророцтву занадто великого значення. Він не залишить

тебе в спокої... а це, з усією очевидністю, означатиме, що...

— Що один з нас повинен урешті-решт убити другого, — закінчив Гаррі. — Так.

Аж тепер він нарешті збагнув, що йому намагався роз’яснити Дамблдор! Йшлося про

різницю між тим, коли тебе виштовхують на арену, де має відбутися битва не на життя, а на

смерть, і коли ти сам виходиш на цю арену з гордо піднятою головою. Хтось, можливо,

вважатиме, що між цим немає особливої різниці, але Дамблдор знає... і я знаю, — подумав

Гаррі, раптом відчуваючи хвилю шаленої гордості, — і мої батьки знали... що це абсолютно

різні, ба навіть несумісні, речі.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ —

Сектумсемпра

Уранці на уроці заклинань, попередньо наклавши на тих, хто сидів поблизу, закляття-

глушиляття, втомлений, але задоволений учорашнім досягненням, Гаррі розповів про все Ронові

й Герміоні. Обоє були приємно вражені тим, як Гаррі лестощами виманив у Слизорога спогад, і

з благоговінням вислухали розповідь про Волдемортові горокракси та Дамблдорову обіцянку