Гаррі Поттер і напівкровний принц

Він перегорнув другу сторінку доповідної записки, побачив, яка вона довжелезна, і кинув

цю дурну роботу. Потягся й похмуро обвів поглядом свій кабінет. Це було гарне приміщення з

чудовим мармуровим каміном, розташованим навпроти високих вікон, наглухо зачинених через

несподіване похолодання. Прем’єр-міністр ледь-ледь здригнувся, встав і підійшов до вікна,

вдивляючись у мряку, що тиснула на шибки. І тоді, стоячи спиною до кімнати, почув ззаду

легеньке кахикання.

Він завмер, опинившись віч-на-віч із власним переляканим віддзеркаленням у темній

шибці. Він знав це кахикання. Чув його раніше. Повільно-повільно обернувся до порожньої

кімнати.

— Агов? — сказав він, намагаючись надати голосові більшої сміливості, ніж відчував.

На якусь мить він майже повірив, що ніхто не озветься. Однак йому негайно відповів

чіткий і рішучий голос — так, ніби хтось зачитував підготовлену заздалегідь заяву. І лунав він

— а прем’єр-міністр знав це, щойно почув кахикання — з вуст схожого на жабу чоловічка у

довгій сріблястій перуці, зображеного на маленькій брудній картині, написаній олією, що висіла

в далекому кутку приміщення.

— Маґлівському прем’єр-міністрові. Терміново потрібно зустрітися. Прошу відповісти

негайно. З повагою, Фадж. — Чоловічок на картині питально поглянув на прем’єр-міністра.

— Е-е, — озвався прем’єр-міністр, — послухайте... зараз не найкращий для мене час...

розумієте, я чекаю телефонного дзвінка... від президента з...

— Це можна перенести, — миттю відповів портрет. Серце в прем’єр-міністра стислося.