Гаррі Поттер і напівкровний принц

мабуть, мала рацію: кімната просто не бажала йому відкриватися. Розчарований і

роздратований, він пішов на урок захисту від темних мистецтв, по дорозі стягуючи й запихаючи

в торбу плаща-невидимку.

— Знову запізнився, Поттере, — холодно повідомив Снейп, коли Гаррі швидким кроком

увійшов до освітленого свічками класу. — Десять очок з Ґрифіндору.

Гаррі похмуро зиркнув на Снейпа і бухнувся на стілець біля Рона; половина учнів ще й

досі стояли, виймаючи підручники й розкладаючи речі; не могло такого бути, щоб він прийшов

набагато пізніше за них.

— Перш ніж почати, хочу зібрати ваші реферати про дементорів, — заявив Снейп, недбало

махнув чарівною паличкою і двадцять п’ять сувоїв пергаменту злетіли й акуратним стосиком

приземлилися на його столі. — І для вас самих буде краще, якщо цього разу вони не будуть такі

бездарні, як увесь той мотлох, що я мусив розгрібати, коли ви писали про протидію закляттю

“Імперіус”. А тепер розгорніть підручники на сторінці... що таке, містере Фініґан?

— Пане професоре, — запитав Шеймус, — чи не могли б ви пояснити, як розрізнити

інферія і привида? Бо у “Віщуні” було щось про якогось інферія...

— Нічого там не було, — знудженим голосом відповів Снейп.

— Але ж я чув, люди говорили...

— Якби ти, Фініґане, й справді прочитав ту статтю, то знав би, що так званим інферієм

виявився нікчемний злодюжка Манданґус Флечер.

— Я думав, що Снейп і Манданґус спільники, — прошепотів Гаррі Ронові й Герміоні. —