Гаррі Поттер і напівкровний принц

Тричі він пройшов повз двері, а тоді, відчуваючи, як калатає серце, розплющив очі, щоб їх

побачити... але й далі дивився на звичайнісіньку порожню стіну.

Підійшов до неї і спробував про всяк випадок штовхнути. Каміння не піддалося.

— Ну що ж, — сказав уголос Гаррі. — Що ж... я щось не те подумав...

На мить замислився, а тоді знову заплющив очі, зосередився й пішов уздовж стіни.

“Мені треба побачити те місце, куди Мелфой таємно приходить... мені треба побачити те

місце, куди Мелфой таємно приходить...”

Пройшовся тричі, а тоді з надією розплющив очі.

Дверей не було.

— Ой, та годі вже, — роздратовано сказав він стіні. — Це ж була чітка вказівка... Що ж...

Кілька хвилин він напружено міркував, а тоді знову закрокував.

“Мені треба, щоб ти стала тим, чим стаєш для Драко Мелфоя...”

Він не зразу розплющив очі, коли завершив свій обхід; пильно прислухався, немовби міг

почути, що двері з’являться з якимось звуком. Проте нічого не почув, крім далекого

цвірінькання пташок на подвір’ї. Розплющив очі.

Дверей не було.

Гаррі вилаявся. Хтось закричав. Гаррі озирнувся й побачив зграйку першокласників, що

тікали за ріг, либонь, подумали, що наткнулися на язикатого привида-лихослова.

Майже годину Гаррі випробовував усі, які лише міг вигадати, варіанти речення “Мені

треба побачити, що Драко Мелфой робить у тебе всередині”, і врешті визнав, що Герміона,