Гаррі Поттер і напівкровний принц

Вночі Гаррі не спалося. Він лежав, мабуть, кілька годин з розплющеними очима,

міркуючи, як саме використовував Мелфой кімнату на вимогу, і що він, Гаррі, побачить, коли

завтра туди зайде, бо хай що каже Герміона, Гаррі не сумнівався: якщо Мелфой зумів побачити

штаб ДА, то він тим паче побачить Мелфоєву... що б то могло бути? Конференц-зала? Схованка?

Комора? Майстерня? Мозок Гаррі гарячково перебирав варіанти, і коли він нарешті задрімав, то

бачив у неспокійних снах Мелфоя, що ставав то Слизорогом, то Снейпом...

За сніданком Гаррі перебував у стані напруженого очікування; він мав вільний урок перед

захистом від темних мистецтв і твердо вирішив скористатися цим часом для проникнення в

кімнату на вимогу. Герміона підкреслено демонструвала, що його таємні плани вторгнення в

кімнату її не цікавлять. Це дратувало Гаррі, бо він вважав, що її допомога знадобилася б —

лише б вона того захотіла.

— Послухай, — тихо сказав він, нахиляючись до неї й накриваючи рукою щойно

доставлений поштовою совою “Щоденний віщун”, щоб Герміона не могла зануритися в

читання. — Я не забув про Слизорога, але поняття не маю, як у нього виманити той спогад.

Поки не стрельне в голову якась ідея, може, я з’ясую, що робить Мелфой?

— Я вже тобі казала — ти мусиш Слизорога переконати, — наполягала Герміона. — Нема

мови, щоб його перехитрити чи зачаклувати, бо Дамблдор сам би це зробив. Замість никати біля

кімнати на вимогу, — вона висмикнула “Віщуна” з-під долоні Гаррі й розгорнула на першій

сторінці, — краще піди знайди Слизорога і спробуй достукатися до всього людяного, що в

ньому лишилося.