Гаррі Поттер і напівкровний принц

одну невеличку паузу і звернути твою увагу на деякі моменти цієї історії. Волдеморт скоїв ще

одне вбивство: чи сталося це вперше, відколи він убив Редлів, я не знаю, хоч думаю, що так.

Тепер, як ти вже бачив, він убивав не заради помсти, а задля наживи. Він захотів здобути дві

легендарні реліквії, що їх йому показала та бідолашна й заморочена ним стара жінка. Так само,

як колись він обкрадав інших дітей у сиротинці або вкрав перстень у свого дядька Морфіна,

тепер він просто втік, прихопивши Гепзібині чашку й медальйон.

— Та це ж, — насупився Гаррі, — це просто божевілля... ризикувати всім, кидати роботу

заради цих...

— Для тебе, може, й божевілля, але не для Волдеморта, — заперечив Дамблдор. —

Сподіваюся, Гаррі, з часом ти збагнеш, що для нього означали ці речі, але погодься, не так і

важко припустити, що він побачив у медальйоні щось таке, що мало належати йому.

— У медальйоні можливо, — погодився Гаррі, — але навіщо було брати ще й чашку?

— Вона належала одній із засновниць Гоґвортсу, — нагадав Дамблдор. — Мені здається,

що він відчував непереборний потяг до школи, тому й не зміг відмовитися від предмета,

пов’язаного з історією Гоґвортсу. Були, напевно, й інші причини... сподіваюся, свого часу я

зумію їх тобі продемонструвати.

А тепер останній спогад із тих, що я хотів тобі показати, — хіба що ти зумієш добути

спогад професора Слизорога. Десять років розділяє спогад Гокі і цей; ми можемо лише

здогадуватися, що робив Лорд Волдеморт усі ці десять років...

Гаррі знову звівся на ноги, а Дамблдор вилив у сито останній спогад. — А чий це спогад?