Гаррі Поттер і напівкровний принц

настійок і додає по дрібці різних складників у маленьку кришталеву пляшечку.

— Це добре, — гарячково мовив Рон. — Як я виглядаю?

— Дуже привабливо, — м’яко сказав Слизоріг, подаючи Ронові скляночку прозорої рідини.

— Випий трошки щоб угамувати нерви, знаєш, щоб мати гідний вигляд, коли вона прийде.

— Класно, — зрадів Рон і одним духом видудлив протиотруту.

Гаррі і Слизоріг дивилися на нього. Якусь мить Рон ще всміхався. А тоді усмішка поволі

згасла, і замість неї на обличчі вималювався переляк. Слизоріг реготнув.

— Ну що, знов нормальний? — засміявся Гаррі. — Дуже вам дякую, пане професоре.

— Нема за що, хлопче, нема за що, — відмахнувся Слизоріг, а Рон, спустошений, упав у

найближче крісло. — Йому б зараз дати чогось для настрою, — додав Слизоріг, подріботівши до

столика з напоями. — Я маю маслопиво, маю винце, маю ще останню пляшку настояного в

дубовій бочці меду... гм... хотів подарувати Дамблдорові на Різдво... та нехай... — він махнув

рукою, — він же не шкодуватиме за тим, чого не мав! Чому б нам його не відкоркувати й не

відзначити день народження містера Візлі. Що краще за добрий трунок рятує з пазурів

нерозділеного кохання...

Він знову захихотів, і Гаррі теж не зміг стриматися. Це вперше після невдалої спроби

видобути зі Слизорога справжні спогади він опинився з ним майже наодинці. А може, якщо в

Слизорога й далі буде веселий настрій... якщо вони вип’ють певну кількість настояного в

дубових діжках меду...

— Ну ось, прошу, — Слизоріг подав Гаррі й Ронові по келиху меду, і підняв свій. — Ну,