Гаррі Поттер і напівкровний принц

повернулася до нього. — Ми з Персі були тут поблизу... робота, знаєте... і він не міг стриматися,

щоб не зайти вас провідати.

Проте Персі не виявляв ані найменшого бажання привітатися з рештою родини. Він стояв,

ніби проковтнув палицю, і дивився кудись понад головами. Містер Візлі, Фред і Джордж

стежили за ним з кам’яними обличчями.

— Заходьте, сідайте, пане міністре! — заметушилася місіс Візлі, поправляючи капелюшка.

— Пригощайтеся пундичкою або індингом... тобто...

— Ні-ні, шановна Молі, — почав відмовлятися Скрімджер. Гаррі здогадався, що він

запитав її ім’я в Персі перед тим, як зайти в дім. — Не хочу заважати, я взагалі не посмів би

зайти, якби не Персі — він так хотів усіх вас побачити...

— Ой, Персичку! — просльозилася місіс Візлі, цілуючи сина.

—...ми забігли тільки на п’ять хвилинок, тож я погуляю на подвір’ї, поки ви тут

наговоритеся з Персі. Ні-ні, я не хочу втручатися! Якби хтось показав мені ваш чудесний

садочок... о, бачу, цей юнак уже попоїв, може, він зі мною прогуляється?

Атмосфера в кімнаті відчутно змінилася. Усі перевели погляди зі Скрімджера на Гаррі.

Нікого не переконало Скрімджерове вдавання, ніби він не знає, як Гаррі звати. Неприродно було

й те, що міністр обрав для супроводу саме його, хоч у Джіні, Флер і Джорджа тарілки теж

спорожніли.

— Добре, — пролунав у тиші голос Гаррі.

Він теж не повірив: попри Скрімджерові запевнення, що вони випадково опинилися