Гаррі Поттер і напівкровний принц

поблизу, а Персі забажав побачитися з рідними, справжньою причиною їхнього візиту могло

бути Скрімджерове бажання поговорити з Гаррі віч-на-віч.

— Усе нормально, — неголосно сказав він, минаючи Люпина, який теж підвівся. —

Нормально, — наголосив, бо містер Візлі уже роззявив було рота, щоб заперечувати.

— Чудово! — зрадів Скрімджер, відступаючи трохи вбік, щоб Гаррі перший вийшов з

дверей. — Ми тільки обійдемо садочок, а тоді й відбудемо разом з Персі. Святкуйте далі!

Гаррі йшов через двір у зарослий, засніжений сад, а Скрімджер накульгував поруч. Гаррі

знав, що той колись очолював службу аврорів; міцний, увесь у бойових шрамах, він був

цілковитою протилежністю огрядному Фаджеві в його котелку.

— Гарно тут, — Скрімджер зупинився біля тиночка й подивився на засніжений газон та

нечіткі обриси рослин. — Гарно.

Гаррі не відповів. Він відчував, що Скрімджер його розглядає.

— Я вже давно хотів з тобою зустрітися, — сказав нарешті Скрімджер. — Ти це знав?

— Ні, — чесно зізнався Гаррі.

— О так, дуже давно. Але Дамблдор занадто тебе оберігає, — додав Скрімджер. —

Природно, цілком природно, після всього, що ти пережив... особливо після того, що було в

міністерстві...

Він зачекав, чи не скаже щось Гаррі, але той і далі мовчав, тож міністр продовжив:

— Я шукав можливості поговорити з тобою з першого дня на цій посаді, але Дамблдор...

цілком зрозуміло, як я вже зазначив... дуже опирався.