Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Як думаєш — безпечно його відкривати? — запитав у Рона.

— Нічого страшного там бути не може, бо всю нашу пошту перевіряють у міністерстві, —

відповів Рон, хоч і сам позирав на пакуночок з осторогою.

— Я й не подумав, щоб щось дарувати Крічеру! Чи ельфам-домовикам дарують різдвяні

гостинці? — поцікавився Гаррі, обережно штурхаючи пакуночок.

— Хіба такі, як Герміона, — знизав плечима Рон. — Але давай спочатку подивимось, що

воно таке, поки тебе не загризло сумління.

За мить Гаррі голосно закричав і зіскочив зі своєї розкладачки — у пакуночку було

повнісінько личинок.

— Гарно, — зареготав Рон. — Яка турбота.

— Краще це, ніж твій ланцюжок, — огризнувся Гаррі, й Рон відразу посмутнішав.

На Різдвяний обід усі посходилися у нових светрах — тобто всі, крім Флер (бо місіс Візлі,

здається, не захотіла гаяти на неї час) та самої місіс Візлі, яка красувалася в новесенькому

темно-синьому відьомському капелюшку, що виблискував крихітними зірочками-діамантами, та

ефектному золотому кольє.

— Це мені Фред і Джордж подарували! Яка краса, правда?

— Мамо, ми почали тебе більше цінувати, відколи нам доводиться самим прати

шкарпетки, — зітхнув Джордж і легковажно махнув рукою. — Передати пастернаку, Ремусе?

— Гаррі, у тебе у волоссі личинка, — весело повідомила Джіні й перехилилася через увесь

стіл, щоб її забрати; Гаррі відчув поза спиною мороз, хоч з личинкою це не було пов’язано.