Гаррі Поттер і напівкровний принц

Северус розпитував Мелфоя за Дамблдоровим наказом.

“...без серця дні мої сумні,

то ж поверни його мені!”

Целестина завершила пісню на довгій і пронизливій ноті, після чого з радіоприймача

залунали бурхливі оплески, до яких із захватом приєдналася місіс Візлі.

— Тсє вше кінетсь? — голосно запитала Флер. — Слава Б’огу, яка шахлива...

— Бажаєте щось випити перед сном? — ще голосніше перебила її місіс Візлі, зіскочивши з

місця. — Кому яєчного лікерчику?

— А чим ви останнім часом займалися? — запитав Гаррі в Люпина, коли місіс Візлі

побігла по лікер, а всі інші почали потягатися й вести неквапливі бесіди.

— Був у підпіллі, — відповів Люпин. — Майже в буквальному розумінні. Ось чому я,

Гаррі, не міг тобі писати; відсилаючи листи, я міг себе ненароком викрити.

— Як це?

— Я жив серед таких, як сам, — пояснив Люпин. — Серед вовкулак, — додав він,

побачивши, що Гаррі його не зрозумів. — Ледь чи не всі вони підтримують Волдеморта.

Дамблдорові потрібен був шпигун, і я зміг прислужитися... кваліфіковано.

У його словах відчувалася гіркота, і він, мабуть, сам це зрозумів, бо трохи лагідніше

всміхнувся й сказав:

— Я не нарікаю; це необхідна робота, і хто б її виконав краще за мене? Проте нелегко було

втертися їм у довіру. На мені залишилися безпомильні ознаки перебування серед чарівників,