Гаррі Поттер і напівкровний принц

Гаррі та Рона ніхто не знав, що янголом на вершечку різдвяної ялинки був насправді садовий

гном, який вкусив Фреда за литку, коли той пішов на грядку насмикати моркви для різдвяної

вечері. Очманілий, розмальований золотою фарбою, вбраний у мініатюрну балетну пачку і з

маленькими крильцями, приклеєними до спини, він кипів зі злості. Гидкішого янгола Гаррі не

бачив ніколи в житті — лиса, мов картоплина, голова і волохаті ноги.

Усі мусили слухати з великого дерев’яного радіоприймача різдвяну концертну програму у

виконанні улюбленої співачки місіс Візлі Целестини Ворбек. Флер, видно, вважала, що

Целестина нудна, і так голосно розмовляла в кутку, що сердита місіс Візлі постійно

підкручувала чарівною паличкою ручку звуку, тож Целестинин спів гримів дедалі голосніше.

Під супровід особливо яскравого шлягеру, який називався “Казан, повний любові”, Фред і

Джордж почали грати з Джіні у вибухові карти. Рон нишком зиркав на Вілла й Флер, наче

намагався вивідати якісь таємниці. А Ремус Люпин, страшенно схудлий і ще занедбаніший, ніж

будь-коли, сидів тим часом біля каміна, дивився в його палаючу глибину і Целестини ніби й не

чув.

“Прилинь, помішай мій казан,

Гарячий-гарячий, мов кров,

Для тебе завжди в нім кипить

Моя невгасима любов”.

— Ми під цю пісню танцювали, як нам було по вісімнадцять! — розчулилася місіс Візлі,

витираючи очі недоплетеним светром. — Пам’ятаєш, Артуре?