Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Га? — сахнувся містер Візлі, що, похитуючи в такт пісні головою, чистив мандаринки.

—А, так... чудесна мелодія...

Він із зусиллям випростався й глянув на Гаррі, що сидів біля нього.

— Ти вибач за оце, — кивнув він головою в бік приймача, де Целестина вже закінчувала

приспів. — Ще трохи.

— Та нічого, —. засміявся Гаррі. — Багато роботи в міністерстві?

— Дуже, — зізнався містер Візлі. — І якби ж були бодай якісь результати, а то з трьох

заарештованих нами за кілька місяців навряд чи хоч один виявиться справжнім смертежером...

Гаррі, ти тільки нікому про це не кажи, — швиденько додав він, зненацька стривожившись.

— А Стена Шанпайка випустили? — запитав Гаррі.

— На жаль, ні, — зітхнув містер Візлі. — Я знаю, що Дамблдор звертався з приводу Стена

безпосередньо до Скрімджера... та й узагалі, всі, хто Стена допитував, згодні, що з нього такий

смертежер, як з оцієї мандаринки... але керівництво хоче створювати враження, ніби досягло

якогось поступу, а “троє заарештованих” звучить краще, ніж “троє помилково заарештованих і

відпущених”... але знову ж таки, це не для сторонніх вух...

— Я нікому не скажу, — пообіцяв Гаррі. Він на мить завагався, думаючи, як краще подати

те, що він хотів повідомити. Доки він збирався з думками, Целестина Ворбек заспівала баладу

під назвою “Ти зачарував моє серце”.

— Містере Візлі, пам’ятаєте, що я вам казав на вокзалі, коли ми від’їжджали до школи?

— Гаррі, я все перевірив, — тут же відгукнувся містер Візлі. — Пішов і обшукав будинок