Гаррі Поттер і напівкровний принц

Вони вийшли на поле під шалене ревіння і гул трибун. Одна половина стадіону була

всуціль червоно-золота; іншу залило зелено-срібне море. Багато гафелпафців і рейвенкловців

також уболівали за певну команду: поміж усього того галасу й оплесків дуже виразно лунало

гарчання славнозвісного капелюха Луни Лавґуд з левом нагорі.

Гаррі підійшов до мадам Гуч — судді, яка вже була готова випустити з ящика м’ячі.

— Капітани, потисніть руки, — звеліла вона, і рука Гаррі трохи не сплющилася від

потиску нового слизеринського капітана Уркугарта. — Сідайте на мітли. Після свистка...три...

два... один...

Пролунав свисток, Гаррі, як і всі інші, різко відштовхнувся від замерзлої землі й злетів

угору.

Гаррі літав по периметру поля, вистежуючи снича й не зводячи погляду з Гарпера, що

шугав зиґзаґами далеко внизу. Тоді почувся голос, такий неприємно інакший, ніж у звичного

всім колишнього коментатора.

— Гра почалася. Думаю, усіх нас здивував склад команди, яку цього року зібрав Поттер.

Багато хто вважав, що Рональд Візлі, враховуючи нестабільність його торішньої гри на воротах,

буде відрахований з команди, але, зрозуміло, дружба з капітаном відіграла вирішальну роль...

Ці слова були підтримані оплесками й глузливим тютюканням зі слизеринського сектора

трибун. Гаррі аж вигнувся на своїй мітлі, щоб глянути на коментаторський подіум. Там стояв

високий худий білявий хлопець з кирпатим носом і говорив у магічний мегафон, що ним раніше

користувався Лі Джордан; Гаррі впізнав Захаріаса Сміта, гафелпафського гравця, якого він