Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Мабуть, що так!

Вони якусь мить сердито дивилися один на одного, а тоді Рон втомлено похитав головою.

— Я розумію, що ти вже не встигнеш знайти іншого воротаря, тому я завтра гратиму, але

якщо ми програємо —а так воно й буде, — то я покину команду.

Ніякі вмовляння вже не помагали. За вечерею Гаррі намагався піднести Ронів дух, але Рон

так затято плекав своє роздратування й обурення Герміоною, що нічого іншого не помічав.

Згодом у вітальні Гаррі знову взявся за своє, навіть сказав, що вся команда буде страшенно

пригнічена, якщо Рон піде, але команда, як на зло, зібралася в дальньому кутку, явно

обсмоктуючи Ронові кістки й вовком зиркаючи в його бік. Потім Гаррі спробував зобразити гнів

у надії пробудити в Ронові непокору й спротив, які йому знадобилися б для кращого захисту

воріт, але ця хитрість мала такий самий успіх, що й підбадьорювання — Рон пішов спати у

жахливому настрої.

Гаррі довго лежав у темряві й не засинав. Він не хотів програвати цей матч — не тільки

тому, що це була його перша гра в ролі капітана, йому ще й кортіло перемогти Драко Мелфоя

бодай у квідичі, якщо досі не зумів знайти доказів, які підтверджували б його підозри, що Драко

— смертежер. Але якщо Рон гратиме так, як на останньому тренуванні, то їхні шанси на

перемогу мізерні...

Якби ж він міг щось зробити, щоб Рон схаменувся... щоб зіграв на своєму найвищому

рівні... щось таке, щоб цей день став для Рона по-справжньому добрим...

І рішення прийшло до Гаррі одним раптовим і прекрасним проблиском натхнення.