Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Пішли, — буркнув Гаррі, коли почув човгання Філчевих ніг.

Вони помчали по сходах і не спиняючись бігли коридором восьмого поверху.

— Гей ти, з дороги! — накричав Рон на якусь маленьку дівчинку, що перелякано

відскочила й випустила з рук пляшку з жаб’ячою ікрою.

Гаррі майже не чув дзвону розбитого скла; був якийсь розгублений і очманілий; щось

подібне, мабуть, буває від удару блискавки. “Це лише тому, що вона Ронова сестра, — сказав він

собі подумки. — Тобі просто не сподобалося, що вона цілувала Діна, бо вона Ронова сестра...”

Та несподівано в його голові виник образ того самого безлюдного коридору, тільки Джіні

цілувалася вже з ним самим... потвора в грудях замуркотіла... а тоді йому уявився Рон, що

відхиляє гобелен і направляє свою паличку на Гаррі зі словами “зрадив мене”... “а ще друг”...

— Думаєш, Герміона справді цілувалася з Крумом? — запитав зненацька Рон, коли вони

підійшли до Гладкої Пані. Гаррі винувато здригнувся, бо щойно уявляв себе в коридорі, де не

було ніякого Рона, а лише він і Джіні...

— Що? — почуваючись ні в сих ні в тих, перепитав він. — Ну... е-е...

Чесно було б сказати “так”, але він не хотів такого казати. Одначе Рон, мабуть, припустив

найгірше лише з самого виразу його обличчя.

— Холодець з кропом, — похмуро буркнув він Гладкій Пані, й вони пролізли крізь отвір за

портретом до вітальні.

Жоден з них більше не згадував про Джіні чи Герміону; вони взагалі того вечора майже не

розмовляли й мовчки полягали спати, думаючи кожен про своє.