Гаррі Поттер і напівкровний принц

подумала, що то аврор... Циссі, зачекай!

Та особа, яку вона наздоганяла, зупинилася всього на мить, озирнувшись на спалах світла,

а тоді почала дряпатися на берег, з якого щойно впала лисиця.

— Циссі... Нарцисо... послухай мене...

Друга жінка наздогнала першу, схопила її за руку, але та вирвалася.

— Іди собі, Бело!

— Ти повинна мене вислухати!

— Я вже все чула. І все вирішила. Відчепися від мене! Жінка, яку звали Нарциса,

видряпалася по схилу нагору, де річку від вузенької брукованої вулички відділяла огорожа зі

старих рейок. Бела піднялася за нею. Вони стояли поруч і дивилися через дорогу на довгі ряди

занедбаних цегляних будинків, що зяяли в темряві похмурими сліпими вікнами.

— Він тут живе? — зневажливо спитала Бела. — Отут? У цій маґлівській купі гною? Ми,

мабуть, перші з наших, чия нога ступила...

Але Нарциса не слухала, вона вже прослизнула крізь прогалину в іржавій огорожі й бігом

перетинала дорогу.

— Циссі, стривай!

Бела подалася за нею, а вітер ззаду полоскав її мантію. Вона побачила, що Нарциса біжить

між будинками до іншої, майже такої самої вулички. Деякі ліхтарі були розбиті, тому жінки

перетинали смуги світла і непроглядної темряви. Переслідувачка наздогнала свою здобич, коли

та завертала за ріг, міцно схопила її за руку й повернула обличчям до себе.