Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Так-так, добре, — неуважно відповів прем’єр-міністр і ледь помітно здригнувся, коли

язики полум’я за решіткою знову стали смарагдово-зелені, шугонули вгору й закрутилися ще

одним чаклуном, за мить вивергнувши його на антикварний килим. Фадж підвівся, прем’єр-

міністр, трохи повагавшись, теж устав. Новоприбулий випростався, обтрусив довгу чорну

мантію і роззирнувся.

Першою прем’єр-міністрові сяйнула дурнувата думка, що Руфус Скрімджер дещо

нагадував старого лева. У гриві його рудуватого волосся й кошлатих бровах світилися пасма

сивини; з-за темних окулярів у металевій оправі гостро зиркали жовтуваті очі, а рухи

вирізнялися стрункістю та пружною грацією, хоч він трохи й накульгував. Прибулець одразу

створював враження якоїсь проникливості й непохитності. Прем’єр-міністр навіть подумав, що

розуміє, чому в такі грізні часи чаклунська громада, обираючи собі лідера, надала перевагу не

Фаджеві, а Скрімджеру.

— Як ся маєте? — ввічливо привітався прем’єр-міністр, простягаючи руку.

Скрімджер похапцем її потис, окинув поглядом кабінет, а тоді вийняв з-під мантії чарівну

паличку.

— Фадж вам усе розповів? — поцікавився він, підходячи до дверей і торкаючи замкову

щілину чарівною паличкою. Почулося клацання замка.

— Е-е... так, — відповів прем’єр-міністр. — І якщо ви не проти, я волів би, щоб двері були

незамкнені.

— А я волів би, щоб мені не заважали, — кинув Скрімджер, — і не стежили за мною, —