Гаррі Поттер і напівкровний принц

Емеліна Венс, про неї ви, мабуть, не чули...

— Ще й як чув! — вигукнув прем’єр-міністр. — Це сталося, між іншим, недалечко звідси,

якраз за рогом. Газети цю подію смакували: “Порушення закону й порядку під носом у прем’єр-

міністра...”

— І ніби цього було замало, — вів далі Фадж, майже не слухаючи прем’єр-міністра, —

розвелося повно дементорів, їхні зграї нападають скрізь...

У добрі старі часи ця фраза здалася б прем’єр-міністрові якоюсь тарабарщиною, але тепер

він був мудріший.

— Я думав, що дементори охороняють в’язнів Азкабану, — обережно уточнив він.

— Так було, — втомлено пояснив Фадж. — Колись. Тепер вони залишили в’язницю і

приєдналися до Того-Кого-Не-Можна-Називати. Мушу зізнатися, що це був удар у спину.

— Ви начебто казали, — перепитав прем’єр-міністр, відчуваючи, як його охоплює жах, —

що ці істоти висмоктують зі своїх жертв надію й радість?

— Саме так. І вони розмножуються. Ось чому стоїть такий туман.

Прем’єр-міністр відчув слабкість у колінах і впав у найближче крісло. Від думки про

невидимих істот, що тиняються по містах і селах, сіючи серед виборців відчай і безнадію, він

трохи не зомлів.

— Послухайте мене, Фадж... ви мусите щось зробити! Ви міністр магії й несете за це

відповідальність!

— Мій любий пане прем’єре, невже ви вважаєте, що після таких подій я залишився